Співане слово у контексті розуміння музики Мартіна Лютера

Abstract

Статтю присвячено феномену співаного слова у художній літературі.Метою є висвітлення поетологічних властивостей співаного слова в літературних творах, покликаючись на його розуміння німецького реформатора і теолога Мартіна Лютера.Дослідницька методика.У контексті інтердисциплі-нарного вивчення літературних творів використано основні засади культурологічного літературознавства. Для аргументування функціональності співаного слова в конкретному літературному творі обрано метод інтермедіальності. Теологічний контекст міркувань Мартіна Лютера слугує плідним інтердисцип-лінарним тлом для усвідомлення ролі співаного слова в художній літературі.Результати.Зважаючи на вагомість співаного слова в музичній теології Мартіна Лютера, виділено його основні поетологічні властивості у літературних творах (особливу пізнавальну цінність, момент підвищеної самоідентифікації реципієнта із сприйнятим через спів посланням, яскраво виражену тілесність музичного тексту, презентованого через спів. Літературний текст, який покликається на співаний музичний текст, набуває інших оповідних вимірів, наслідуючи поліфонічність співу, і, як наслідок, значно інтенсифікує свій вплив. Наукова новизна.Досліджується музична теологія Мартіна Лютера в аспекті її теоретичного значення для обґрунтування феномену функціонування співаного слова в літературному творі. З’ясовано, що спів для німецького реформатора був безпосереднім методом овнутрішнення текстів, пов’язаних з вірою. Співане слово, на його переконання, витворює простір розуміння, в якому текст стає суб’єктом, а розуміючий –об’єктом. Тільки у слухові відбувається людина, зворушена словом, бо у співі слово саме стає тим, про що оповідає. До того ж співане слово наділене афективним потенціалом.Практичне значення.Основні положення дослідження можуть бути використані для поглибленого вивчення як творчості та реформаторської діяльності Мартіна Лютера, так і традиції усного мовлення та співу в писемній літературі.