Естетичні категорії “любов”, “радість” і “страх” у професійній діяльності педагога

Abstract

У статті аналізуються різні підходи щодо визначення сутності і змісту понять “любов”, “радість” і “страх”, їх взаємодії в аспекті педагогічної діяльності. Акцентовано на тому, що в любові головним є її одухотворення. Лише дух, духовна сила відкриває людині справжній, гідний предмет любові. Любов – це творчість, відкритість людської душі, вона є органічною, естетичною потребою людини. Такий підхід є особливо важливим у системі відносин «учитель – учень; викладач – студент». Доводиться, що любов учителя до учня має бути дієвою, вона будується на довірі, взаємодопомозі, без любові педагогічна діяльність втрачає свою вартість. Важливим виявом любові є радість від спільних досягнень. Любов і радість – споріднені поняття. Радісні захоплення, що керують пізнанням, входять в ноосферу людини, сприяють її душевно-духовному зростанню. Натомість категорія “страх” визначається як емоція, що виникає в ситуації загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело реальної або удаваної небезпеки. У статті поняття “страх” розглядається на християнських засадах, а тому аналізується як страх Божий і страх людський.