Комунікативна компетентність як складова професійної компетентності сучасного психолога

Abstract

Ситуація, яка склалася сьогодні вимагає підвищення вимог щодо рівня підготовки фахівців психологічної галузі, сформованості їх професійних компетентностей та шляхів їх розвитку. Успішність професійної діяльності психолога, ефективність взаємодії з клієнтом та вирішення його запитів визначається не тільки попередньо сформованими і набутими професійними знаннями та навичками, але й якістю проведення міжособистісних та професійних контактів, рівнем прояву професійно значущих особистісних якостей, серед яких суттєве місце належить комунікативній компетентності. Тому сьогодні актуальна проблема комунікативної компетентності та її місця в структурі формування професійної компетентності сучасного психолога. Аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень засвідчив наявність неоднозначних підходів щодо розуміння та трактування феномену «комунікативна компетентність» у сучасній психологічній галузі, на даний час, існують різні підходи щодо розуміння даного поняття. Поряд з цим варто відзначити наявність значного інтересу до наукових розвідок в даному напрямку (А. Богуша, О. Бодальова, М. Вашуленко, Є. Герасименко, Г. Данченко, Ю. Ємельянова, В. Захарова, М. Заброцького, Г. Костюка, Л. Власенко, Н. Казаринова, Л.Кайдалової, О. Леоньєва, Б. Ломова, С. Максименка, Н. Мельникова, Л. Петровської, С. Петрушина, М. Пентилюка, В. Погольша, Є. Руденського, В. Черевко, Б. Шапіро, Р. Якобсона, Я. Яноушека та інших.) Професійна компетентність являє собою особистісне утворення, що забезпечує якісне виконання фахівцем професійної діяльності. Професійна компетентність майбутніх психологів – це якісна характеристика їх особистості, яка включає систему знань, практичних умінь, навичок та особистісних якостей, забезпечує готовність фахівців здійснювати професійну діяльність, виступає тією базовою характеристикою особистості яка досить тісно пов’язана із критеріями ефективних та успішних діянь у професійних та життєвих ситуаціях. Разом з тим, компетентність виступає значущим індикатором особливостей процесу становлення фахівця та, водночас, одним із дієвих чинників його професійного розвитку. Формування професійної комунікативної компетентності буде відбуватися на основі загальної комунікативної компетентності в умовах конкретної професійної діяльності. Розглядаючи поняття «професійна компетентність» і аналізуючи його структуру можемо відзначити, що однією із складових професійної компетентності є комунікативна компетентність, яка є провідною для професійної діяльності психолога. Враховуючи те, що більшість вітчизняних та зарубіжних науковців дотримуються неоднозначних підходів щодо розуміння та трактування феномену «комунікативна компетентність» у сучасній психологічній галузі, на даний час, не існує єдиного підходу до визначення даного поняття. Зокрема, В. Гаркуша, М. Заброцький, Л. Петровська, К. Платонов та інші розглядають комунікативну компетентність як компонент вмінь та здібностей особистості; Е. Берн, П. Єршов, М. Молоканов, Л. Петровська та інші пояснюють її через відповідний «Я-стан»; Г. Айзенк, П. Горностай, В. Злівков, Р. Кеттел, М. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. Петровська представляють у вигляді комплексу особистісних якостей; С. Максименко, О. Павленко пропонують розглядати її, як складову частину культури фахівця. Також, комунікативну компетентність розглядають як частину інших компетенцій і одночасно як окрему характеристику особистості (Ю. Жуков); як індивідуальну якість і певний стан свідомості групи людей (Ю. Ємельянов). При цьому науковці погоджуються з тим, що ця властивість особистості є набутим явищем – під час природної комунікації або в процесі спеціально організованого навчання [2, с. 56]. Ж. Глозман, В. Зінченко, Б. Мєщеряков ключовим у комунікативній компетентності вважають ефективність спілкування; Л. Петровська, визначає гнучкість в адекватній зміні психологічних позицій, як суттєвий показник компетентного, зрілого спілкування. В. Москаленко, А. Козлов, Т. Іванова під комунікативною компетентністю розуміють попередньо сформовані знання норм і правил спілкування, адаптаційні навички, що виступають відповідними умовами досягнення ефективних відносин. Зокрема, О. Прозорова пропонує розглядати комунікативну компетентність, як інтегровану особистісну якість, що забезпечує вільне володіння вербальними та невербальними засобами спілкування і забезпечує можливість адекватного відображення психічних станів, розуміння психічних станів та особистісного складу іншої людини, правильну оцінку вчинків, прогнозування особливостей поведінки особи. Таким чином, можна стверджувати, що комунікативна компетентність як невід’ємна складова професійної компетентності сучасного психолога, включає в себе прояв синтезу його особистісного та професійного досвіду, а також є однією із умов успішності його професійної діяльності. Для забезпечення професійного росту психолог зобов`язаний постійно дбати про розвиток власної комунікативної компетентності, що сприятиме набуттю фахівцем, як соціальної ідентичності так і розвитку рівня професійної майстерності та професіоналізму загалом.