Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://hdl.handle.net/123456789/715
Назва: Психологія розуміння канонічної молитви: дискурсивна парадигма дослідження і спроба емпіричного аналізу
Інші назви: Psychology of comprehending a canonical prayer: discussive paradigm of study and attempt of empirical analysis
Автори: Савелюк, Наталія Михайлівна
Ключові слова: дискурсивний підхід
релігійний дискурс
релігійна активність
молитва
Дата публікації: 2017
Бібліографічний опис: Савелюк Н. М. Психологія розуміння канонічної молитви: дискурсивна парадигма дослідження і спроба емпіричного аналізу / Н. М. Савелюк // Психологія особистості. - 2017. - Т. 8. - № 1. - С. 126-136.
Короткий огляд (реферат): У статті релігійний дискурс, базовим жанром якого виступає молитва, теоретично обґрунтовується як активна рецепція, трансляція та/або творення (співтворення) релігійних текстів у певних їх контекстах (більш розлогих соціальних і вужчих особистісних), що пов’язано з конструюванням певних дискурсивних моделей реальності у діалогічному процесі взаємодії суб’єктів (людини та Бога), а його розуміння – як відтворення та творення системи смислів у відповідному процесі. Теоретично обґрунтовується, що базовим контекстом такого розуміння виступає релігійна активність людини, а його основними рівнями – субперсональний (символьно-архетипний), власне персональний (смисловий) та трансперсональний (значеннєвий).За результатами авторського емпіричного дослідження констатується: 1) незалежно від рівня релігійної активності досліджених українців, універсальним і найбільш значущим при осмисленні молитви виступає символ руки як наочний образ трансляції фізичної та духовної енергії від одного суб’єкта молитви до іншого; 2) водночас на персональному рівні розуміння молитви зростання релігійної активності супроводжується смисловою трансформацією від її спочатку домінантної «раціональної близькості» до, в першу чергу, «хорошої сили, комфортності, впорядкованості» (й тільки в останню чергу –«раціональності»), а також від нестабільної молитовної «екзальтованості» до приємної «просвітленості»; 3) на трансперсональному рівні розуміння молитви «Отче наш» спостерігаються його істотні відмінності від канонічного прототипу, які, хоча і зменшуються на тлі зростання релігійної активності респондентів, а проте в окремих своїх аспектах так і залишаються суттєвими – зокрема, якщо «Отче наш» формує дискурсивну модель реальності «Ми, люди – Ти, Бог», то у своїх інтерпретаціях людина дещо модифікує перший полюс моделі егоцентризмом («Я/моє»), а також додає у цей дискурсивний простір первинно «непрохану» тут постать екстернального агента («Він/вони»).
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://hdl.handle.net/123456789/715
Розташовується у зібраннях:Т. 8, № 1

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
3040-8844-1-SM.pdf706.51 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.