"Соборність" у творах Тараса Шевченка: рецепція канону

Abstract

Рецепція християнської екзегетики східного обряду, аналіз образів, пов’язаних з топікою візантійства у Шевченковій творчості, доводять глибинний зв’язок із візантійським культурноцивілізаційним пластом, його впливом, прямим чи опосередкованим. Як православний християнин Т. Шевченко змалку був безпосереднім учасником православного церковно-обрядового дійства, та й у дорослому віці обертався переважно в середовищі православної культури. Отже, він органічно ввібрав у своє світосприйняття візантійську парадигматику, яка викликала у нього духовне переживання. Водночас у Російській імперії він стикався також із політично-ідеологічними явищами візантійського походження, які у ліберально-демократичних колах того часу сприймалися зазвичай негативно–як символ самодержавства, гніту, застою. У сучасних дослідженнях Шевченкового візантійства нерідко абсолютизується другий вимір, а звідси поетове ставлення до візантійства зводиться до суто негативного. Проте, як свідчать твори українського митця, візантійська традиція, що асоціюється з християнською духовністю та уособлює церковний обряд, архітектуру, іконопис, сприймається як невід’ємний складник культури українського народу. Власне, у силовому полі візантійської духовної традиції формувалася і література києворуського періоду, і доби українського бароко, позначилась вона і на творах Шевченка. Зокрема, концепція києворуського християнства виявляється у творчості Т. Шевченка інтерпретаціями ідей святості, уявлень про Трійцю, Логос,