Амбівалентність візантійства у творчості Тараса Шевченка

Abstract

Дисертація є першою порівняльно-літературознавчою студією візантійської традиції у творчості Т. Шевченка. По-новому осмислено Шевченкову перцепцію, рецепцію візантійства: з одного боку – як духовного джерела християнства, з другого – як суспільно-політичної парадигми. Уперше в українському літературознавстві висунуто й обґрунтовано концепцію Шевченкового візантійства та її художніх денотатів, яка складається з таких основних частин: 1) інтерсеміотичного засновку візантійства в кордоцентричній трансформації; 2) базової структури святості, її численних контекстів; 3) міфологеми книги й апології книжності; 4) художньої перспективи пайдеї. Висунуто гіпотезу про тотожність феномена в різних художніх контекстах і взаємозв'язках, розгорнуто візантійський субстрат творів поета в наукову парадигму і вписано в дисциплінарні контексти української філософії, історії, патристики і, зокрема, києворуської літератури. Багатопланове прочитання візантійських інтенцій у творчості Т. Шевченка оприявнює засвоєні ззовні уявлення та їх художню рецепцію, виявляє іманентний пласт візантійської традиції з цілісною картиною типологічних подібностей і відмінностей у творах української літератури попередніх періодів. З’ясовано джерела Шевченкових уявлень про візантійство та проаналізовано функціонування образів, пов’язаних із темою “візантійства”. Окреслено естетичну та етичну парадигми Т. Шевченка відповідно до християнської екзегетики східного обряду. Досліджено спорідненість і типологічні відповідності, пов’язані з візантійським культурно-цивілізаційним впливом у Шевченкових творах та давній українській літературі. Запропонований варіант синтезу контактно-генетичного та історико-типологічного підходів до аналізу бінарних колізій візантійства уможливлює з’ясування полівалентності цього поняття у творчості Т. Шевченка.