Сад як ідеальний образ довкілля в українському пластичному мистецтві XVI – XX століть

Abstract

У статті розглядається сад як стійкий мотив у мистецтві, що пов’язаний із категорією ідеального простору. Висвітлюються народнопоетичні, релігійні та естетичні уявлення українського народу, що вплинули на формування традиційного українського садового простору. Встановлено, що з образом саду як ідеальним середовищем для перебування людини завжди були пов’язані християнські уявлення про рай, а сакральність є одним із найважливіших аспектів у сприйнятті навколишнього середовища українцями. У контексті дослідження проблематики ідеального довкілля в українському пластичному мистецтві сад відіграє особливу роль, оскільки ідея раю стала ключовою для створення садів та парків. Для українських митців художнє осмислення простору набувало сакрального значення і садово-паркові ландшафти сприймалися ними як образ ідеального довкілля, відповідаючи уявленням про те, яким саме має бути ідеальне середовище для перебування людини.