З досвіду застосування автобіографічного наративу в організаційній психології: аксіологічна оптика

Abstract

З позицій постнекласичної раціональності та пост - постмодерністських пошуків холістичного підходу до трактування психології особи як інтегрального суб’єкта життєздійснення висвітлено досвід за стосування автобіографічного наративу в контексті управління і роз в’язання складних (часто замі щених) конфліктів у організаційному середовищі вищої школи. Стверджується, що такий наратив конструюється суб’єктом як автором власного життя й інсайдером у царині унікального життєвого досвіду та ре пре зентанта особистісно з начущих прагнень і цілей. Діалогічна інтенція автобіографічного наративу по тре бує достовірного опису суб’єктивної реальності Автора у спосіб первинного феноменологічного вчування – за нурення у світ інтимних переживань і метафоричних кодів несвідомого і вторинного дискурсивного впорядкування описаних подій та їх оцінок шляхом розгляду індивідуальної історії в контексті реальних міжособистісних стосунків (інтерпретація для себе і тлумачення для Іншого власної версії прожитого і пережитого) . Аргументовано аксіопсихологічні критерії валідності автобіографічного наративу як засобу іні цію вання з боку керівника продуктивної діалогічної комунікації задля зміцнення здорових тенденцій роз вит ку освітньо - наукових організацій в контексті євроінтеграційних процесі в, гармонізації персональних траєкторій професійно - кар’єрного зростання у межах первинного колективу; посилення особистої відповідальності за результати морального самовизначення в критичних ситуаціях; формування толерантності до не визначеності та готовності до ухвалення нестандартних рішень як можливості підтримати перспективні лінії розвитку, відкинувши ригідні, застарілі практики освітнього менеджмент