Застосування наративів національної ідентичності у підготовці інклюзивних вчителів

Abstract

У статті висвітлено проблеми підготовки педагогів до організації інклюзивного освітнього середовища в умовах екзистенційної загрози українській нації. Константовано, що епістемічна несправедливість, яку автори розглядають в аспектах герменевтичної та свідченнєвої несправедливості, і яка спричинена колоніальною політикою ворога має долатися механізмами, які забезпечують резилентність поліетнічної української нації. Визначено, що ця національна ідентичність складається з комплексу індивідуальних і спільнотних ідентичностей, формування яких потребує деколоніального та інклюзивного підходу. Авторами описано дослідження розуміння майбутніми вчителями, учнями з особливими освітніми потребами, батьками і учасниками спільнот історичного періоду діяльності Легіону Українських січових стрільців, його вплив на формування національної ідентичності і державності в першій половині ХХ століття, та зв’язок із сучасністю. З’ясовано, що респонденти (якими були здебільшого майбутні педагоги) не володіють систематизованими знаннями і навичками аналітичного порівняння історичного періоду і сучасності. Авторами розроблено і запропоновано методику підготовки та інклюзивної взаємодії педагогів і учнів з порушеннями слуху, яка синтезує елементи національно-патріотичного виховання на матеріалі історичної епохи Українських січових стрільців. Підтверджено гіпотезу, що жестова мова, якою користуються українці з порушеннями слуху, містить елементи калькованої російської мови, але не має унікальних жестів для конотації багатьох національно-забарвлених мовних одиниць. Дослідження обґрунтовує завдання: контекстуального ознайомлення майбутніх педагогів і школярів з історичним періодом формування феномену Українського січового стрілецтва, освітніми, просвітницькими аспектами діяльності національних і громадських персон у період Визвольних змагань на початку ХХ століття; вироблення методик дослідження ідейних засад і культурних практик стрілецтва для сучасних студентів і школярів через усвідомлення і формування наступності та зв’язку поколінь; упровадження елементів патріотичного виховання в інклюзивні практики української освіти; формування національно свідомої жестомовної особистості; інформування міжнародних спільноти про більш як сторічний досвід актуалізації української нації. Акцентовано, що доступ молоді з порушеннями слуху до історичної, культурної і мовної спадщини нації слугує дієвим аспектом її інклюзії у творення і захист держави.