Організаційно-творча діяльність Івано-Франківського обласного українського музично-драматичного театру імені І.Франка на початку становлення незалежності України (1991–1998 рр.)

Abstract

Вперше надається аналіз творчої діяльності Івано- Франківського музично-драматичного театру ім. І. Франка в період 1990-х рр. Таким чином надається підґрунтя для подальших досліджень як театральної культури регіону зокрема, так і вітчизняного театру загалом. Мистецький доробок колективу виявився напрочуд багатоманітним. Будучи у місті єдиною професійною театральною установою для дорослого глядача, у побудові репертуару театр мусив враховувати естетичні смаки якомога ширшого загалу, що стояло на заваді формуванню єдиного мистецького обличчя колективу. Неможливо ігнорувати той факт, що творчі досягнення театру були тісно пов’язані з економічними умовами краю. Саме фінансова ситуація диктувала можливості здійснення постановок і подекуди цілковито обмежувала творчі плани режисерів. Неспроможність забезпечення житлом завадила притоку молодих фахівців до театру. Не витримала випробування фінансовою кризою і любов глядачів. На жаль, втрачав театр і своїх кращих акторів – в пошуках фінансової стабільності і творчого самовираження поїхали до столиці Г. Свєчнікова, Ю. Горбунов, В. Лінецький, зосередився на роботі в кінематографі провідний актор театру, обличчя колективу С. Романюк. Попри це, Івано-Франківському театру вдалося вижити в непростих умовах, зберегти колектив і поповнити афішу театру самобутніми виставами. Театр зумів гідно представити відроджену після років забуття українську драматургію В. Винниченка («Розп’яті»), Лесі Українки («Камінний господар»), І. Багряного («Сад Гетсиманський»), Р. Лапіки («Остання симфонія»), вперше в новітній історії був продемонстрований вертеп. Паралельно з’являлися твори українських класиків І. Карпенка-Карого («Наймичка», «Мартин Боруля»), М. Кропивницького («Титарівна»), Г. Квітки- Основ’яненка («Сватання на Гончарівці»). Поруч з українською драматургією на афішах з’являлися імена світових класиків Ж.-Б. Мольєра («Скупий»), К. Ґольдоні («Господиня заїзду»). Свій театральний статус музично- драматичного засвідчила наявність у репертуарі оперет І. Кальмана («Баядера»), Й. Штрауса («Циганський барон»). Зважаючи на вимоги часу, колектив майстерно утримував баланс між виховною та розважальною функціями театру. Поряд зі знаковими виставами «Заплакані вікна» С. Пушика, «Сини Адама» О. Кобилянської, створювалися такі високохудожні комедії, як «Скупий» Ж.-Б. Мольєра, «Чорт і шинкарка» К. Кшивошевського та ін. Гордістю та обличчям колективу періоду становлення української незалежності були народні артисти України Ю. Суржа, С. Романюк, заслужені артисти України В. Струнніков, Р. Лапко, Р. Іваницький, В. Мельник, М. Гурін, В. Родь, О. Шиманський, Ж. Добряк-Готв’янська, Т. Перета, В. Дронова, Г. Талалай, О. Іваницька, молоді актори театру, які визначатимуть його обличчя в майбутньому: Ю. Литвинов, А. Луценко, Р. Держипільський, С. Овчарова.