Розуміння договору у цивільному праві України та ЄС

Abstract

Стаття присвячена дослідженню розуміння правової природи договору у цивільному праві України та Європейського Союзу. Розглянуто основні наукові підходи до розуміння поняття «договір», який охоплює такі правові явища як юридичний факт, що виступає підставою виникнення цивільних прав і обов’язків; договірне зобов’язання (правовідношення), породжуване догoворoм; а також документ, у якому закріплюється факт встановлення між сторoнaми зобов’язального правoвідношення. В цивільному праві України кваліфікуючою ознакою договору, як правочину є спрямованість на досягнення певних цивільно-правових наслідків, тобто на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.У приватному праві Європейського Союзу наявні також різносторонні під-ходи до розуміння «договору» в залежності від правової системи, до якої належить та чи інша країна-член ЄС. Зокрема, виділяють «суб’єктивну» і «об’єктивну» теорії розуміння «договору». «Суб’єктивна» теорія визначає договір як згоду двох або більшої кількості осіб, спрямовану на встановлення взаємних прав та обов’язків. «Об’єктивна» теорія договору пов’язана з обмеженням свободи сторін, їх формальної рівності та впливом держави на процес укладення та виконання договорів. Європейське законодавство загалом характеризується обмежувальним підходом до розуміння поняття договору в значенні взаємної волі сторін, спрямованої на правові наслідки. Найбільш поширеним у праві ЄС є «інтегративний підхід до розуміння поняття договору» як домовленості двох і більше сторін або обіцянку однієї сторони, на яку розраховувала інша сторона, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.