Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності в системі договірного права

Abstract

У статті проаналізовано загальнотеоретичні засади правового регулювання договірних відносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Автором підкреслено, що договір є ефективним правовим засобом на усіх стадіях правового регулювання відносин інтелектуальної власності – при юридичній регламентації означених відносин, набутті прав інтелектуальної власності, здійсненні цих прав, а також при їх захисті. Відстоюється позиція, що договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності становлять самостійну групу (тип) в системі договірного права. Автор виходить з того, що критерієм виокремлення розглядуваних договорів в окрему групу є саме спрямованість їх правового результату, а не сфера застосування, об’єкт тощо. Сутнісною ознакою договорів, які опосередковують динаміку майнових прав інтелектуальної власності, що визначає їх самостійне місце в системі інститутів договірного права, є їхня спрямованість на розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (передання (відчуження) таких прав повністю чи частково, надання права (дозволу) на використання об’єкта, розподіл майнових прав на об’єкт, створений у співавторстві тощо). Проаналізовано питання щодо співвідношення ліцензії і ліцензійного договору та зроблено висновок про доцільність збереження у Цивільному кодексі України ліцензії як окремої правової форми розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності з огляду, зокрема, на поширену зараз практику надання публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав. У статті підкреслено, що за своєю природою публічна ліцензія є одностороннім право-чином. Звернута увага на недоліках статті 1107 Цивільного кодексу України з урахуванням змін, внесених у цю статтю новим Законом України «Про авторське право і суміжні права». Запропоновано в процесі рекодифікації цивільно-го законодавства України відмовитися від існуючої зараз законодавчої позиції, яка передбачає нікчемність договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, укладеного з недодержанням встановленої законом письмової форми.