Критична рецепція екзистенційної прози міжвоєнних десятиліть в українському літературознавстві

Abstract

У статті розглянуто особливості критичного осмислення екзистенційної проблематики у прозі 20–30-х років минулого століття. Актуальність розвідки викликана відсутністю спеціальних досліджень, присвяченій названій темі. Її мета полягає у виявленні наповнення та динаміки науково-критичної рецепції екзистенційного дискурсу в українському письменстві означеного періоду. У ході аналізу встановлено, що перші позитивні відгуки, в яких акцентовано інтелектуально-психологічну домінанту творів, припадають на 20-і роки, позначені відносною свободою вираження думки. Починаючи з 30-х і аж до кінця 80-х років, доробок митців-новаторів майже повністю зникає з наукового й читацького простору. У статті підкреслено характерну для тоталітарного суспільства ситуацію, коли критика, прислужуючи панівній ідеології, набуває ознак політичної структури. Ігнорування радянським літературознавством факту функціонування модернізму в українському культурно-мистецькому просторі означало одночасне відвернення від проявів художнього репрезентування індивідуальної екзистенції. Штучно гальмований процес компенсують літературознавчі студії представників української діаспори, в яких відзначено високий художній рівень текстів М. Хвильового, В. Підмогильного, В. Петрова-Домонтовича та ін., їхню спорідненість із європейською літературою. Третій етап бере початок у 90-і роки і триває до сьогодні. У контексті критичного прочитання літературних текстів із позицій новітніх методологій активізується вивчення творів у проекції філософії існування. Огляд праць доводить відчутний поступ наших науковців на шляху освоєння екзистенційності як історично й культурно зумовленого явища в українському мистецькому просторі. Екзистенційний дискурс одноголосно розцінюється вченими як органічна складова модерністських процесів, позначених зміщенням уваги із зовнішньої дійсності на сферу внутрішнього буття. Результатом активних пошуків дослідників стало як урізноманітнення науковометодологічного спектру досліджень, так і розширення візій художньоестетичного контексту, в якою функціонує вказаний дискурс. The article deals with the peculiarities of critical experience of existential problems in interwar Ukrainian prose works. The lack of special studies on this problem causes the topicality of the article. Its purpose is to determine the evolution and stages of the scientific-critical reception of existential discourse in the Ukrainian writing of the named period. In the course of the analysis, it has been revealed that the first positive reviews, which emphasize the intellectual and psychological dominance of the works, date back to the twentieth years marked by the relative freedom of self-expression. From the 1930s to the end of the 1980s the works of modernist writers almost completely disappear from the scientific and reading space. This paper emphasizes a situation in a totalitarian society where criticism, serving the dominant ideology, acquires the characteristics of a political structure. Ignoring the fact of the functioning of modernism in Ukrainian culture meant a simultaneous turning away from the manifestations of artistic representation of individual existence. The artificially interrupted process has been compensated by literary studies of the representatives of the Ukrainian diaspora which underline a high level of prose works by M. Khvylovy, V. Pidmohylny, V. Domontovych, etc., their congeniality with European writing. The third stage dates back to the nineties and continues to this day. It is marked by the study of Ukrainian literature from the point of view of the latest methodologies. One of the research areas is reading texts in the projection of the philosophy of existence. The analysis of critical works proves the notable progress of our scholars toward comprehending existentiality as a historically and culturally determined phenomenon in the Ukrainian art space. Existential discourse is unanimously regarded as an organic component of modernist processes, marked by the shift of attention from the external reality to the internal life. The literary critics' active search has resulted both in the diversity of the scientific and methodological spectrum of research and the broadening of the visions of the artistic and aesthetic context in which this discourse operates.