Композитор Богдан Котюк: від неофольклоризму до академізму

Abstract

У статті розглядається творчість сучасного українського композитора Богдана Котюка. Вагоме місце в такому самобутньому явищі займає народний інструментарій. Твори для сопілки, бандури й ансамблеві композиції за участю українського народного інструментарію розглядаються з позиції співвідношення академічного мистецтва із сучасним трактуванням фольклору, що отримало назву неофольклоризм. Неофольклоризм як естетична течія першої половини 20 століття, став одним із проявів гуманізації пошуків авангардистської культури. Це дозволило за збереження професійно витонченого ставлення до новітнього фонізму й ролі в ньому окремих музичних інструментів одухотворити абстрактність мислення живим ковтком ранніх форм музичного мистецтва (Харнонкурт, 2002). Зміна естетичних орієнтирів у ході історичного розвитку музичного мистецтва жодним чином не виключає постійне й послідовне дослідження процесу музичного мислення (Адорно, 2001). Еволюція такого процесу має два полюси: на вістрі одного лежить фольклор, а другого – академічне мистецтво. Академізація в такому випадку означає зміну мислення та самої творчості. На переході від фольклорного до академічного мистецтва тримається весь розвиток людського мислення. Яскраві фольклорні образи, що взяті композитором Котюком на озброєння разом із народними текстами, супроводжуються низкою переосмислень від двозначності до повного сюрреалізму. Такий підхід композитора Богдана Котюка варто класифікувати як один із найяскравіших проявів неофольклоризму, а поруч із багатою семантикою змістовності привертають до себе увагу новаторством технічні й виразово-колористичні прийоми творення музичної фактури для бандури з перемикачами конструкції Василя Герасименка. Така хрестоматійна добірка засобів сучасної виразовості на бандурі дає право трактувати інструмент як цілком академічний.