Мінімізація прояву соціального відтворення в Україні на основі подолання дисфункціональності регулювання соціально-економічних систем

Abstract

Досягнення збалансованого розвитку соціально-економічних систем різних рівнів лежить у площині ефективного регулювання процесів, які виникають внаслідок дії різного роду чинників, пов’язаних із негативними явищами як економічного так і соціального характеру. У статті визначено, що забезпечення ефективного регулюючого впливу з боку органів державної та регіональної влади є запорукою сталого соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, зменшення міжрегіональних диспропорцій, нарощення інвестиційної привабливості територій, запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті Це, своєю чергою, є основою як національної політики держави, так і регіональної політики як її невід’ємної складової. Охарактеризовано сучасний динамізм соціально-економічного розвитку, що ставить перед державою нові виклики, зумовлені необхідністю протидії негативним ефектам невпинних трансформацій. Найбільш яскравими з них є посилення нерівності та процесів соціальної поляризації, викликаних змінами у соціальній структурі суспільства. Встановлено, що наслідком цих змін сьогодні є поширення такого негативного соціального явища як соціальна ексклюзія. Визначено, що проблема соціальної ексклюзії в Україні та її регіонах насамперед пов’язана з дисфункційністю процесів регулювання основних сфер забезпечення життєдіяльності громадян, зокрема сфери зайнятості, оплати праці, соціальних гарантій та доступності соціальних послуг. Крім цього, істотного ризику для індивідів потрапити у категорію соціально виключених сьогодні завдає присутність інших дестабілізуючих чинників економічного характеру, а саме: наявність значних дисбалансів на ринку праці, зокрема високого рівня безробіття та скорочення кількості робочих місць, значний рівень бідності, у тому числі серед працюючого населення, ризик не отримати роботу відповідно до набутого особою кваліфікаційного рівня та інші чинники, які є особливо загрозливими для збереження та розвитку людського потенціалу держави.