Новочасні реалії літературної казки

Abstract

У статті проаналізовано сучасні літературні казки як художньо-естетичне явище. На основі узагальнення окреслено основні тенденції розвитку жанру й особливості поетики казок Марини Павленко, Богдани і Дзвінки Матіяш, Зірки Мензатюк, Тараса і Мар’яни Прохаськів, Олеся Ільченка та інших сучасних українських письменників. Наведено приклади різних жанрових підвидів літературної казки. Зауважено, що співвідношення народно-казкових, образно-стильових і власне авторських засобів – важливий критерій класифікації літературних казок. На його основі розмежовано казки двох типів: ті, у яких використано відомі фольклорні сюжети й мотиви, й ті, в яких домінують авторське фантазування, новаторські пошуки змісту і жанрової форми. Визначено, що в літературних казках початку ХХІ ст. індивідуально-особистісна сугестивно-образна система домінує над колективно-творчою. Поетика сучасної літературної казки з чіткою адресацією «для дітей» відрізняється від поетики народної казки. Автори хоч і використовують регулятивні (настанова на вимисел, усталена структура, типовий початок, щасливий кінець, героїзація та ідеалізація героя, полярність персонажів, перемога добра над злом) та факультативні (наявність кумуляції, стала композиція, відсутність описів, замкнутий час, повчальність, розважальний пафос) складові фольклорного жанру, але творять авторські художні світи. Незмінними ознаками казки є спосіб інтерпретування та художнього відображення дійсності, принцип поєднання реального та вигаданого. Всі інші елементи – маркери жанру казки – по-різному актуалізовані у конкретних творах. Ключовими тенденціями розвитку жанру літературної казки на сучасному етапі є піджанрове розмаїття; прояви жанрового синтезу, проникнення ознак інших жанрів – новели, повісті, притчі, п’єси; підкреслення оригінальності авторськими жанровими визначеннями та підзаголовками; активізація розвитку християнських та урбаністичних казок; об’єднання казок у цикли; актуалізація казок з подвійною адресацією.