Бути дружнім, ніколи не дружити - якість стосунків між неповнолітнім та вихователем

Abstract

Професія вихователя в СІЗО, безсумнівно, вимагає специфічних умінь, навичок, конкретних знань, оскільки з самого початку своєї роботи педагог повинен взаємодіяти з молоддю, яка часто є прикладом патологічної моделі поведінки. У статті розглядаються парадигми соціально-реабілітаційної педагогіки. Акцентуючи на процес соціальної реабілітації неповнолітніх, автор приводить постать педагога соціальної реабілітації, який, безсумнівно, відіграє в цьому процесі важливу роль. Доведено, що роль вихователя, що сприймається як людина, що допомагає, не найпростіша, особливо в роботі з деморалізованими особами, які не дотримуються соціальних і правових норм. Обґрунтовано тезу про те, що персонал повинен позитивно ставитися до цілей соціальної реабілітації. Основна мета статті – сучасні роздуми про розуміння мистецтва вихователя, соціально-реабілітаційного педагога, спілкування, стосунків вихователя та підлітка, бар’єрів у повсякденній роботі з неповнолітніми у соціально-реабілітаційних центрах. Як аутотелічна цінність, неповнолітні, котрі перебувають у соціально-реабілітаційних закладах, заслуговують на суб’єктивні стосунки з вихователем та розуміння, чиї компетенції, бажання особистісного розвитку та знання їхніх слабких сторін, сприятимуть створенню взаємодії, що ініціює процес моральної трансформації неповнолітнього.