Воля та свобода як об’єкти складів кримінальних правопорушень

Abstract

У статті з’ясовано зміст, обсяг та співвідношення понять «воля» та «свобода», а також проаналізовано специфіку їх кримінально-правового використання. Зокрема, досліджено випадки вживання цих понять у тексті чинного Кримінального кодексу України (далі – КК України), першочергово, для позначення тако-го елементу складу кримінального правопорушення, як об’єкт. В частині, що стосується цієї тематики, проаналізовано також положення Проекту нового КК, який розробляється Робочою групою з питань розвитку кримінального права, утвореною в межах Комісії з питань правової реформи при Президенті України.Встановлено, що в чинному кримінальному законі України поняття «воля» вживається у різних значеннях: 1) як синонім особистої свободи, свободи пересування та вільного вибору місця перебування та 2) як одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки.Зокрема, у першому значенні поняття «воля» використовується для:- позначення таких основних видів покарань, як «обмеження волі», «поз-бавлення волі», «довічне позбавлення волі» (переважна більшість випадків вживання цього поняття у тексті чинного кримінального закону);- вказівки на об’єкт кримінального правопорушення (у назві Розділу ІІІ Особливої частини КК України – «Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи»); - опису суспільно-небезпечного діяння, як ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення (ст. 146, 146-1, 346, 444 КК України).У другому значенні аналізоване поняття вжите у кримінальному законі лише у чотирьох статтях (ст. 127, 168, 289, 314 КК України) – для вказівки на дії, що суперечать волі потерпілої особи.Запропоновано низку змін до КК України з метою усунення таких різнотлумачень, зокрема, підтримано пропозицію щодо «перейменування» відповідних видів кримінальних покарань, а також обґрунтовано необхідність заміни поняття «воля» поняттям «особиста свобода» у тих випадках, коли воно вживається для опису об’єкта та об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень.