Цивільно-правове регулювання порядку реквізиції у разі стихійних лих, аварій, епідемій, епізоотій та за інших надзвичайних обставин в Україні

Abstract

Поширення усією територією України пандемії коронавірусу, введення воєнного стану у зв’язку із повномасштабним вторгненням російської федерації вимагають від держави застосування таких правових механізмів, які б допомогли усунути негативні наслідки, що настали у зв’язку із небезпечними подіями, або запобігти їх виникненню. Одним із таким механізмів виступає інститут реквізиції, який легалізовано у національному законодавстві конституційним положенням статті 41 Конституції України. Так, згідно із вказаною статтею Основного Закону примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. При цьому, право держави реквізовувати майно є винятком із базового для кожної правової держави принципу непорушності права власності. Примусове відчуження майна повинно здійснюватися із суворим та неухильним додержанням законодавчо встановленої процедури, що підтверджує актуальність цієї наукової проблематики.У статті вказано, що не лише правильним, але й нагальним прийняття спеціального закону про реквізицію із визначенням у ньому органу (чи органів), який самостійно або ж у координації із іншими органами державної влади був би управленим на примусове відчуження майна. Крім цього, вважаємо, що ви-значення вартості майна повинно здійснюватися на дату його оцінки, за аналогією із тим, як це передбачено для реквізиції в умовах правових режимів воєнного або надзвичайного станів, а проведення оцінки станом на дату прийняття адміністративного акту про реквізицію майна є помилковим.