Василь Сімович про словотвір

Abstract

Словотвір (дериватологію) як самостійний розділ лінгвістики, а не як частину етимології, лексикології чи морфології, почали виділяти в 50-х рр. ХХ ст. завдяки працям Івана Ковалика, який уперше в україністиці обґрунтував необхідність такого виокремлення: словотвір має чітко визначений спеціальний предмет дослідження, власну проблематику, що у всій своїй сукупності не включалася до складу якоїсь іншої галузі науки, вироблену й узвичаєну в науковій практиці систему наукових понять і термінів та перспективні методи наукового дослідження, зумовлені об’єктом вивчення і перевірені на практиці. Однак і в раніших працях українських мовознавців (напр., Степан СмальСтоцький і Теодор Ґартнер, Євген Тимченко, Олекса Синявський, Олена Курило та ін.) більшою чи меншою мірою вміщено принагідні описи словотвірної системи нашої мови. У пропонованій статті проаналізовано словотвірні особливості української мови, висвітлені у книзі Василя Сімовича «Практична граматика української мови» (1918 р.) із присвятою «Учасникам курсів української мови в таборах полонених Українцїв: Фрайштадті (Австрія), в Зальцведелі, Вецлярі, в Раштаті та Ганновер.-Міндені (всї в Нїмеччинї)». В аналізованій «Граматиці» немає окремого розділу, присвяченого словотвору. Питання дериватології розглянуто в розділі «Слова» під час аналізу лексичних та граматичних ознак слів різних частин мови. Зокрема, відомості про словотвір подано в підрозділах «Як творять ся слова», «Значіння приставок», «Зложені приставки», «Здрібнілі та песливі слова», «Зложені слова». Василь Сімович характеризує словотворчі форманти з погляду їхньої семантики, продуктивності/непродуктивності, ілюструючи багатьма прикладами. Мовознавець звертає увагу на явище багатозначності, омонімії та синонімії афіксів. Описуючи граматичні особливості частин мови, автор акцентує на творенні нових слів у системі кожної з них: «Творення іменників», «Як творять ся прикметники», «Як подїляють ся числівники й як вони творять ся», «Як творять ся дїєслова», «Творення прислівників», «Значіння приіменників і як вони творять ся», «Приіменники-приставки», «Як потворили ся злучники». Цікавими є спостереження В.Сімовича про творення й уживання слів різночастиномовної належності зі значенням пестливості. У статті коротко описано систему використаних у «Граматиці» мовознавчих термінів, багато з яких, на нашу думку, можна було б повернути до сучасної української термінології замість усталених чужомовних лексем.