Діалог як засіб вираження генези національного характеру у драматичних творах української діаспори першої половини ХХ ст.: порівняльно-типологічний підхід

Abstract

Перша половина ХХ ст. у драматургії діаспори стала роками актуалізації національного феномена як явища. У цей період українська драматургія знаходить нового героя, в якому вияв національної ідентичності поєднується з глибоким патріотизмом та прагненням до осмислення духовного життя нації. Українські драматурги-емігранти бачать своє завдання у виробленні самодостатнього національного характеру, який би свідчив про самобутність української нації. Завдяки їхнім зусиллям людина розглядається як психологічний феномен складної взаємодії індивідуального та національного. У долях конкретних героїв драматичних творів прочитується доля українського народу, позбавленого політичної державності.