Драматична домінанта новелістики Василя Стефаника

Abstract

Метою дослідження є аналіз жанрових особливостей новелістики Василя Стефаника, а передусім драматичного складника її художньої структури. Основну увагу зосереджено на новелах, які лягли в основу інсценізації театру «Заграва». Режисер Володимир Блавацький обрав для постановки новели, динамічна жанрова структура яких ідентифікується сучасними дослідниками як драма в новелі – «Вона – земля», «Сини», «Марія», «Злодій», «Побожна», «Morituri» та «Моє слово» (у ролі прологу). Ці твори привернули увагу режисера, оскільки суттєво розширювали тематичні рамки тогочасної драматургії. Головною в статті стала методика генологічних студій, поєднана з прийомами поетикального аналізу домінант внутрішньої організації новел Василя Стефаника. У результаті дослідження доведено, що саме гострий конфлікт, діалогічність мовлення, напруженість сюжету, часопросторова сконденсованість, суміжна проблематика, зведені до мінімуму описи дозволили режисерові об’єднати ці твори в одній театральній постановці. Додатково для характеристики ідейно-художніх особливостей новелістики Василя Стефаника використано літературно-критичні відгуки та праці Миколи Євшана, Миколи Зерова, Михайла Рудницького, Івана Франка, Лесі Українки та ін., які вказували на експресивність письма, мінімальну авторську присутність у новелістиці Василя Стефаника. Також використано спогади письменника, архівні матеріали, діаспорні дослідження, зокрема статтю Григора Лужницького «Син землі», у якій окреслено специфіку розвитку тогочасного українського театру та гостру необхідність збагачення репертуару інсценізаціями українських авторів, зокрема Василя Стефаника. Основна увага в статті закцентована на аналізі новели «Вона – земля», яка виступає центральною в однойменній постановці. Проілюстровано, що земля у творах та інсценізаціях Василя Стефаника постає в найрізноманітніших іпостасях – Батьківщина, дім, народ, родина, символізує нерозривність поколінь. Новизною статті є аналіз тяглості української театральної традиції, яку інтуїтивно відчув новеліст Василь Стефаник, трансформувавши в художню структуру прозового тексту, що спричинилося до появи оригінальної генологічної форми – драма в новелі. Зазначена художня традиція знайшла своє переломлення в сучасній постановці Івано-Франківським національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка драми-ораторії «Вона – земля».