Василь Стефаник – Леся Українка: незакінчений діалог

Abstract

Дослідження присвячено дослідженню специфіки літературного спілкування Василя Стефаника та Лесі Українки у формі незакінченого діалогу. Метастатті покликано розкрити особливості взаємин Василя Стефаника та Лесі Українки, насамперед аналіз проведено в бібліографічних аспектах дослідження, а саме матеріалів О.Радавської «Леся Українка та Василь Стефаник: літературні взаємини, творчі перегуки» , М. Моклиці «Естетика Лесі Українки: проблема авторського понятійного словника», Л. Василика «Леся Українка і Василь Стефаник: семантика кам’яного у художньому світі», а також основні літературознавчі тенденції їхніх статей. що полягав у пошуках творчих відлунь зазначених авторів, інтерпретації творчості, дослідженнях стилістики та системи образотворення. Проте тема стосунків Василя Стефаника та Лесі Українки досі не вичерпана й не досліджена повною мірою. Автор проводить дослідження на основі статті Лесі Українки «Письменники-русини на Буковині» (1899), детально її тлумачачи, листів Лесі Українки до Ольги Кобилянської та Михайла Кривинюка та, відповідно, листів Василя Стефаника до Вацлава Морачевського. , Ольги Кобилянської та ін. Це забезпечуєпрактична значущість і новизна твору. Відтак у хронологічному порядку аналізується перебіг стосунків між Василем Стефаником і Лесею Українкою, з’ясовується ставлення письменників до творчості одне одного, а також коментуються згадки, спогади та фрагменти листів.