The Russia of “early Putinˮ in search of a new national identity: modern imperial ideology in the shadow of the “humanitarianˮ “Russian worldˮ

Abstract

На початку ХХІ ст. керівництво Кремля суттєво посилило контроль за процесами в російській державі, досягло певних успіхів у плані реалізації інтеграційних проектів на пострадянському просторі. Для посилення геополітичної ваги РФ та подальшого зміцнення її позицій на території так званого “близького зарубіжжяˮ політтехнологи Кремля розробили нову імперську ідеологію. В якості ідейного орієнтира для російської правлячої верхівки виступив критик більшовиків, прихильник монархізму та фашизму Іван Ільїн. Практичним проявом нових ідеологічних підходів стало запровадження пов’язаного із традиціями царської Росії “Дня народної єдностіˮ, який по суті замінив святкування так званої “Великої Жовтневої соціалістичної революціїˮ. В цьому ж ключі можна розглядати започаткування акції під назвою “Георгієвська стрічкаˮ, яку є своєрідною спробою поєднати спадщину Романових із зручними для Кремля сторінками історії СРСР. Критикуючи федеративну сутність Радянського Союзу, Кремль водночас активно використовував для своїх геополітичних цілей перемогу СРСР у ІІ світовій війні. Найбільшою мірою це проявилося через активну популяризацію міфу “Великої перемогиˮ та гіпертрофоване святкування “Дня Перемогиˮ – так зване “побєдобєсієˮ. Одним із важливих компонентів нової державної ідеології РФ стало активне використання концепту “оточена фортецяˮ. Жорсткі декларації з боку керівництва Росії в цей час доповнювалися рішучими кроками. Використання на території Великобританії радіоактивних речовин для вбивства колишнього співробітника ФСБ, кібератаки на урядову структури члена НАТО та ЄС – Естонії, повернення до радянської практики чергувань стратегічної авіації, ракетний удар по грузинській території російським літаком демонстрували готовність офіційної Москва піднімати ставки в рамках боротьби за перерозподіл геополітичної “шахівниціˮ. Декорацією для російського імперіалізму та реваншизму став ідеологічний проект “русский мирˮ. Вже впродовж другої президентської каденції Владіміра Путіна можна було простежити тривожні сигнали, які недвозначно демонстрували що за “гуманітарноюˮ обгорткою “русского мируˮ приховуються агресивні зовнішньополітичні цілі керівництва РФ. Найбільш відверто імперська сутність путінського режиму на його ранніх стадіях відображена в рамках так званої “Руської доктриниˮ. Цей документ включив у себе положення про месіанську роль Росії, критику більшовиків за поділ СРСР на республіки, постулат про історичну тяглість РФ від царських часів тощо. В контексті окреслення зовнішньополітичних цілей РФ, в доктрині йдеться про створення багатополярного світу, невизнання Біловезьких угод 1991 р. та задекларовано початок шляху, який має довести до “воз’єднанняˮ Росії з Білоруссю, Україною та Казахстаном. At the beginning of the XXI century the leadership of the Kremlin significantly strengthened control over the processes in the Russian state, achieved certain successes in the implementation of integration projects in the post-Soviet space. To increase the geopolitical weight of the Russian Federation and further strengthen its position on the territory of the so-called “near abroadˮ, Kremlin political technologists developed a new imperial ideology. Ivan Ilyin, a critic of the Bolsheviks and a supporter of monarchism and fascism, acted as an ideological guide for the Russian ruling elite. A practical manifestation of the new ideological approaches was the introduction of the “Day of People’s Unityˮ associated with the traditions of tsarist Russia, which essentially replaced the celebration of the so called “Great October Socialist Revolutionˮ. In the same vein, we can consider the launch of the action called “Saint George's ribbonˮ, which is a kind of attempt to combine the legacy of the Romanovs with the pages of the history of the USSR convenient for the Kremlin. Criticizing the federal nature of the Soviet Union, the Kremlin at the same time actively used the victory of the USSR in World War II for its geopolitical purposes. To the greatest extent, this was manifested due to the active popularization of the myth of the “Great Victoryˮ and the hypertrophied celebration of “Victory Dayˮ − the so-called “Pobedobesieˮ. One of the important components of the new state ideology of the Russian Federation was the active use of the “besieged fortressˮ concept. Tough declarations of the leadership of Russia at that time were complemented by decisive steps. The use of radioactive substances on the territory of Great Britain to kill a former employee of the FSB, cyber-attacks on the governmental structure of a NATO and EU member – Estonia, a return to the Soviet practice of aviation combat duty, a missile strike on Georgian territory by a Russian aircraft demonstrated the readiness of official Moscow to raise the stakes in the framework of the struggle for the redistribution of geopolitical “chessboardˮ. The ideological project “Russian Worldˮ became the decoration for Russian imperialism and revanchism. During the second presidential term of Vladimir Putin, it was already possible to trace warming signals that unequivocally demonstrated that behind the “humanitarianˮ envelope of “Russian Worldˮ the aggressive foreign policy goals of the Russian leadership were hidden. The most openly imperial essence of the Putin regime in its early stages is reflected in the framework of the so-called “Russian doctrineˮ. This document included provisions on the messianic role of Russia, criticism of the Bolsheviks for the division of the USSR into republics, the postulate on the historical continuity of the Russian Federation from tsarist times, etc. In the context of outlining the foreign policy goals of the Russian Federation, the doctrine refers to the creation of a multipolar world, the non-recognition of the 1991 Belovezh Accords, and the beginning of the path that should lead to the “reunificationˮ of Russia with Belarus, Ukraine and Kazakhstan is declared.