Найменування жінок по батькові в історії української мови

Abstract

У статті проаналізовано назви жінок по батькові з дописемного і впродовж усього писемного періоду. Зазначено, що вони започаткували традицію називання дочок за належністю батькам. Первинними зразками таких номінацій стали праслов’янські слова з фемінітивним словотвірним значенням «жінка стосовно особи, названої іменником» і прикметниковим суфіксом -ьn(а). Дослідження вказаної категорії слів проведено на основі діахронного та синхронного підходів, лексико-семантичного і структурно-словотвірного аналізу. У діахронному аспекті простежено історичні зміни і показано зародження цієї тематичної групи як апелятивної лексики в праслов’янський період, послідовне і системне формування її від ранньої писемної доби аж до прогресивного розвитку в новий український період, та збереження дотепер у пасивному лексиконі загальних назв, а в активному складі української літературної мови власних назв. У синхронному аспекті встановлено статичні явища як результати інтенсифікаційних процесів і динамічних явищ як результатів екстенсифікаційних змін. На лексичному рівні результатом інтенсифікації стали назви жінок, збережені здавна до сьогодні, а результатом екстенсифікації – виникнення нових іменників для позначення дочок за різними ознаками батьків та набуття ними різних семантичних і стилістичних ознак. На словотвірному рівні результатами інтенсифікації було збереження словотвірних типів у діахронії, а результатами екстенсифікації – виникнення нових словотвірних типів у кожний період. Показником рівня інтенсифікаційних та екстенсифікаційних процесів стала продуктивність і регулярність як окремих найменувань, так і всього словотвірного типу. Проведення аналізу найменувань жінок по батькові дало змогу узагальнити, що в минулому переважали загальні назви над власними і представляли словотвірний тип із суфіксом -івн(а) (від -овн(а) та -евн(а)). Вони відобразили протяжність і незмінність традиції називання жінки по батькові, представленої сьогодні літературно унормованою онімною лексикою, репрезентантом якої є суфікс -івн(а). Давні фемінітиви-патроніми – це пасивна лексика, яка може відтворюватися в діалектному мовленні або в художньому стилі української мови.