МЕНАСИВ У СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Abstract

Мета. Стаття присвячена вивченню семантики менасива як засобу вираження модальності волевиявлення. Метою стат- ті є розкриття сутності менасива, визначення його семантичної структури і функціонально-семантичної специфіки; розгляд менасивної ситуації в системі її складників; аналіз різнорівневих засобів вираження менасива в художніх текстах сучасної української мови.

Методи. У статті використано метод теоретико-концептуального аналізу для критичного аналізу концепцій, наявних в українському й зарубіжному мовознавстві стосовно менасива, метод суцільної фіксації менасивних висловлень із художніх текстів сучасної української мови, описовий метод із використанням прийому внутрішньої інтерпретації для встановлення диференційних ознак менасива, методики функціонально-семантичного й функціонально-прагматичного аналізу для харак- теристики функціонально-семантичних особливостей менасива та засобів його вираження в художніх текстах сучасної укра- їнської мови, а також для дослідження менасива в дії, у процесі його функціонування, метод контекстуального аналізу, який передбачає наявність деякого контексту, у якому вивчаємо й аналізуємо семантику менасива.

Результати. У статті розкрито сутність, семантичну й функціональну своєрідність менасива на тлі інших модальних виявів. З’ясовано, що менасив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого пов’язане з необхідністю оформлення одного з видів модальних значень, а саме значення погрози. Визначено, що менасив є особливим типом волевиявлення, що реалізує семантику погрози сукупністю різнорівневих засобів. З’ясовано, що для менасива характерні незалежність семан- тичної структури, функціональна, комунікативна і прагматична специфіка, різноманітність структурних типів. У статті також показано специфіку української мови в семантико-граматичному сенсі.

Висновки. Автори статті дійшли висновку, що менасив є одним із типів модальності пом’якшеного волевиявлення, спря- мований на задоволення потреб, бажань та інтересів мовця, а для менасивних висловлень характерна наявність свободи вибо- ру в адресата, оскільки він ухвалює рішення про виконання / невиконання дії, яка є бенефактивною для адресанта. У менасив- ній ситуації статус учасників комунікативного процесу несуттєвий, а каузовану дію виконує адресат; менасивні висловлення можуть уживати як в офіційній, так і в неофіційній обстановці, вони є ініціативними й нормативними. Для вираження мена- сива використовують вербальні (лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні) і невербальні засоби, які засвідчують і вияв- ляють іллокутивну силу погрози.