Вокатив у текстах новел Василя Стефаника

Abstract

У статті досліджено вокатив у художньому мовленні Василя Стефаника на матеріалі автентичних авторських текстів. Простежено велику частотність звертань в аналізованих новелах, їхнє використання в прямій мові, діалогах і полілогах. Виразною ознакою ідіостилю В. Стефаника є функціонування вокативних конструкцій у внутрішньому мовленні героїв, зокрема у формі монологу, діалогу та автокомунікації. Автор послідовно уживає для звертання кличний відмінок з оригінальними флексіями. Це підтверджує споконвічність і природність вокатива в українській мові. Здебільшого вокативні форми відповідають нормам сучасної української літературної мови. Окремі ненормативні закінчення кличного відмінка зумовлені впливом розмовного мовлення. Розглянуто семантичний потенціал вокативів та виокремлено такі лексико-семантичні групи: антропоніми (імена, прізвища та прізвиська), назви осіб за спорідненням, професійною діяльністю, родом занять, соціальним і майновим станами, класовою належністю, званням, титулом, статтю, віком, національною належністю, внутрішніми та зовнішніми ознаками, теоніми, назви святих і безтілесних осіб, назви тварин, птахів і рослин, назви сукупностей людей, соматизми тощо. Виявлені звертання фіксують український мовленнєвий етикет кінця ХІХ – початку ХХ ст. Звернено окрему увагу на діалектні й демінутивні звертання, усічені форми, які відображають специфіку розмовного мовлення, індивідуалізують мову героїв, передають їхній емоційний стан. Зі структурно-синтаксичного погляду вокативи в новелах В. Стефаника представлені непоширеними й поширеними звертаннями, прикладками, вокативними реченнями. Простежено функціонально-стилістичні особливості кличного відмінка: часті повтори, нанизування звертань, участь вокативів у формуванні художніх засобів (метафори, оксюморона, персоніфікації). Принагідно визначено функції вокативів у текстах: експресивну, аксіологічну, емоційну, етикетну, ідентифікаційну, алюзійну, образотворчу, текстотвірну та ін. Ключові слова: вокатив, звертання, кличний відмінок, вокативне речення, ідіостиль, адресат мовлення, мовленнєвий етикет.

Tsyperdiuk O. D. Vocative in the texts of novelle by Vasyl Stefanyk. The article investigates the vocative in the artistic speech of Vasyl Stefanyk on the material of the authentic author's texts. The high frequency of appeals in the analyzed novelle, their use in direct speech, dialogues and polylogues are traced. A distinctive feature of V. Stefanyk's idiostyle is the functioning of vocative constructions in the inner speech of the characters, in particular in the form of monologue, dialogue and autocommunication. The author consistently uses the vocative case with the original inflections to address. This confirms the originality and naturalness of the vocative in the Ukrainian language. For the most part, vocative forms meet the norms of the modern Ukrainian literary language. Some non-normative endings of the vocative are due to the influence of colloquial speech. The semantic potential of vocatives is considered and the following lexical and semantic groups are singled out: anthroponyms (names, surnames and nicknames), names of persons by kinship, professional activity, occupation, social and property status, class affiliation, rank, title, gender, age, nationality, internal and external features, theonyms, names of saints and disembodied persons, names of animals, birds and plants, names of groups of people, somatisms, etc. The identified appeals fixate the Ukrainian speech etiquette of the end of the XIX - the beginning of the XX century. Particular attention is paid to dialectal and diminutive appeals, truncated forms that reflect the specifics of colloquial speech, individualize the language of the characters, convey their emotional state. From the structural and syntactic point of view, the vocatives in V. Stefanyk's novelle are represented by simple and complex appeals, attributes and vocative sentences. Functional and stylistic features of the vocative case are traced: frequent repetitions, stringing of appeals, participation of vocatives in the formation of artistic means (metaphors, oxymorons, personifications). Except that the functions of vocatives in the texts are defined: expressive, axiological, emotional, etiquette, identification, allusive, visual, text-forming, etc. Key words: vocative, appeal, vocative case, vocative sentence, idiostyle, the addressee of the speech, speech etiquette.