Дистанційна форма реалізації корпоративних прав учасником товариства

Abstract

У даній статті досліджено дистанційну форму участі у загальних зборах товариства, правове регулювання таких можливостей в українському законо­давстві та подальші шляхи забезпечення достатньої законодавчої підтримки для цього. Визначено, що видами віддаленої реалізації корпоративного права на участь є: дистанційні загальні збори, дистанційна участь учасника в загаль­них зборах, заочне голосування, опитування. Найважливішими факторами, що вплинули на зміну форми участі в загальних зборах, є глобалізація, цифровізація та пандемія Covid-19. Було уточнено, що термін «відео-конференція» слід замінити терміном «веб-конференція» або «веб-зустріч», «онлайн зустріч», оскільки ідентифікація учасників не повинна бути безпосередньо пов’язана з відеопрезентацією учасника. Встановлено, що в законі відбувається змішування концепцій заочного голосування та опитування, виявлено їхні відмінності, які свідчать про те, що ці явища все ж є самостійними явищами. Було аргументовано необхідність збереження таких форм віддаленої участі, як заочне голосування та опитування, оскільки вони мають самостійне значення і не можуть бути повністю замінені дистанційними загальними зборами. Стверджується, що необхідність нотаріального посвідчення, як єдиний спосіб ідентифікації учасника, уповільнює процес цифровізації корпоративного права та виключає позитив та мету віддаленої участі. Зроблено висновок, що через існування низки законодавчих актів, які регулюють питання віддаленої форми загальних зборів, та заради чистоти законодавчої лексики, законодавцеві необхідно використовувати однакові терміни для позначення одних і тих же явищ. Так, наприклад, загальні збори, що проводяться онлайн, в різних законодавчих актах називаються «відео-конференцією», «дистанційними зборами», «електронними зборами» тощо.