Арешти української інтелігенції в 1965 р. на Івано-Франківщині

Abstract

Метою статті є комплексне дослідження арештів української інтелігенції в 1965 р. на тери­торії Івано-Франківської області. У контексті цієї мети виділені такі завдання: встановлення кіль­кісних масштабів арештів на території Івано-Франківщини, аналіз висунутих представникам інтелі­генції обви­нувачень, методів ведення слідства, поведінки заарештованих, дослідження судових процесів над іва­но-франківськими дисидентами. Основу джерельної бази становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України у м. Київ та матеріали самвидаву. Методологічною осно­вою дослідження є концепція Я. Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑х рр. двох парадигм – націо­нально-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із сере­до­вища “шістдесятників”). Автор статті приходить до висновку, що у ході хвилі репресій проти україн­ського шістдесятницького правозахисту у серпні-вересні 1965 р. було затримано п’ятьох представників інтелігенції Івано-Франківщини, із яких чотирьох осіб (В. Мороза, О. Заливаху, М. Озерного, В. Іванишина) було заарештовано. Основними пунктами обвинувачення були розповсю­джен­­ня забороненої літератури та бесіди про необхідність виходу України з СРСР, що було трак­товано як “антирадянська агітація і пропаганда”. Суворість покарання інакодумців значною мірою за­лежала від проявлення ними у ході слідства необхідних емоцій, які свідчили б про їх “розкаяння” і “пере­виховання”. У ході “першої хвилі арештів” Івано-Франківська область опинилась на третьому міс­ці за кількістю репресованих осіб після Львівщини та Київщини. Репресії завдали значного удару по осередках шістдесятницького правозахисту на Прикарпатті та місцевій мережі поширення самвидавної літератури.