Соціально-психологічні аспекти формування професійної компетентності студента-медика під час вивчення дисципліни «педіатрія»

Abstract

Метою дослідження є узагальнення та доповнення даних про основні складові профе­сійної компетентності студента медичного ВНЗ під час вивчення педіатричних дисциплін. Методи дослідження: теоретичні – аналіз і синтез наукової літератури, систематизація та узагальнення досліджень. Результати дослідження показали, що невід’ємною умовою особистісного розвитку професіонала на додипломному етапі навчання є професіоналізм, комунікативна компетентність, професійна актив­ність та, відповідно, професійна рефлексія. Особистісно-орієнтоване навчання, окрім компетентісного підходу, дозволить суттєво підвищити якість підготовки майбутнього медика шляхом урізноманітнення методів та засобів навчання, більш активнішого впровадження засад об’єктивізованого структурованого клінічного іспиту та комбінації ігрових навчальних методик. Для успішного формування професійної компетентності, має значення також професійна мобільність особистості - невід’ємний компонент соціально-психологічної структури особистості. Виокремлено наступні складові, необхідні майбутньому лікарю-практику, залежно від організаційних та психолого-педагогічних умов їх формування: когнітивна – обсяг професійних знань та навчальної інформації, способи керувати ними, залежно від конкретної клінічної ситуації; операційна – здатність до реалізації знань на практиці через сформовану систему навичок та вмінь; аксіологічна – інтеграція системи особистісно важливих якостей і професійно важливих властивостей у діяльність лікаря. Серед численних структурних компонентів, які пропонуються в склад професійної компетентності лікаря, верифіковано комплекс найголовніших: інформаційні, які визначають способи сприйняття, збері­гання і передачі інформації; аналітичні, які включають порівняння, класифікацію, абстрагування, прогнозу­вання, систематизацію і конкретизацію; проектувальні, що відображають способи визначення цілей, ресурсів, дій і термінів; комунікативні, за допомогою яких здійснюється передача інформації, визначається взаємодія та спілкування; соціальні (соціально-професійна позиція і ролі, які виконує фахівець у медичній галузі); рефлексивні (орієнтація на успішність майбутньої професійної діяльності); творчі (знання, уміння та навички продуктивно-творчої діяльності). До чинників, які сприяють реалізації майбутнього фахівця у медичній галузі, належать: соціальні – потреба у самовдосконаленні, продиктована вимогами освітніх програм до особистості того, хто навчається, що має на меті розробку професіограми (своєрідного еталону) фахівця. Психологічні – зміст та характер діяльності особистості, що реалізується в ефективності освітньо-виховного процесу назагал. Організаційно-педагогічні – механізми, процедура та умови реалізації засад та результатів освітнього про­цесу як в умовах вищого навчального закладу, так і поза ним. Висновки.Професійна компетентність майбутнього лікаря – це достатня теоретична та прак­тична підготовка студента, на основі особистих рис, професійних якостей, здібностей та професіо­наліз­му, якої досягають шляхом поєднання різних методів та засобів навчальної діяльності. Її компоненти, зокрема комунікативна складова та професійна рефлексія у поєднанні з професійною ідентичністю та професійною активністю, за умови сформованості професійних знань, умінь та навичок, ціннісних орієн­тацій, культури мовлення, стилю спілкування, аналітичних, прогностичних, проектувальних здібностей, необхідних для виконання діяльності лікаря, працюють на результат та забезпечують якісно вищий рівень підготовки студента-медика на додипломному етапі. Визначено, що запорукою формування необхідних професійно-значущих якостей медичного працівника можна, окрім ґрунтовних теоретичних знань, практичних навичок та вмінь, вважати систему життєвих цінностей конкретного студента-медика, його професійну ідентичність та комунікативну компетентність.