Становлення Інституту конституційно-правової відповідальності у правовій системі Київської Русі

Abstract

Стаття присвячена проблемам ґенези інституту конституційно-правової відповідальності у рамках правової системи Київської Русі. У ході дослідження автор робить висновок про утвердження засад так званої універсальної пози­тивної конституційно-правової відповідальності Великого князя. Ця універсаль­ність проявилась у широкому колі його повноважень які, визначали широкі межі відповідальності позитивної у різних сферах суспільного життя, зокрема: 1) у законодавчій сфері - через прийняття нормативно-правових актів з різних пи­тань життєдіяльності суспільства; 2) у сфері виконавчо-управлінської діяльності - через здійснення кадрових призначень на різних рівнях управління; 3) у галузі правосуддя - через наявність у нього найвищої судової влади. Свою специфіку також мала конституційно-правова відповідальність віче у Київській Русі. Вона включала наступні особливості: 1) могла бути лише позитивною (перспектив­ною), яка стосувалась вибору напряму розвитку держави, а негативна (ретро­спективна) відповідальність віча взагалі не визначалась на нормативному рівні, оскільки до народу неможливо застосувати конституційно-правові санкції; 2) обсяг позитивної конституційно-правової відповідальності віча за колом осіб, які брали у ньому участь, залежно від міста на Русі, міг мати різний характер. Якщо у Києві віче було всенародним, а тому відповідальним за його рішення було все населення (загальна позитивна відповідальність), то у Новгороді така відповідальність була обмеженою (станово-представницькою) внаслідок обме­ження кількості осіб, які брали участь у віче; 3) за обсягом і сферою повнова­жень позитивну конституційно-правову відповідальність народного віча можна диференціювати наступним чином: а) відповідальність за ключові кадрові при­значення (наприклад, за вибори князя чи його усунення); б) відповідальність за правосуддя. Віче розглядало окремі судові справи, однак це були, по-перше, одиничні випадки, а по-друге - такі одиничні випадки «народної юстиції» базу­вались більше на правовому звичаї, ніж на нормативно-правових актах. На місцевому рівні конституційно-правова відповідальність за держа­вотворчі процеси покладалась на посадників та волостелів. Вона мала наступні особливості: 1) відповідальність за організацію правосуддя, за виконавчо-роз- порядчу-діяльність (особливо - у галузі оподаткування), а також за військову та оборонну діяльність; 2) окремим принципом такої відповідальності також стало поєднання централізаційних засад (у частині підпорядкованості та підзвітності князю, який міг усунути посадників чи волостелів з посади) та децентралізаці- йних засад (хоча посадники і волостелі офіційно не отримували платні, проте вони фактично формували тогочасні місцеві бюджети, отримуючи з них частину коштів на власне утримання та розподіляючи решту фінансів на потреби адміні­стративно-територіальних одиниць).