Образ Дому у романі Марі-Франс Клер «П’ять майорців для мого незнайомця»

Abstract

У статті досліджується роман французької письменниці Марі-Франс Клер «П’ять майорців для мого незнайомця» крізь призму реконструкції індивідуальної історичної пам’яті. Дім у романі французької письменниці українського походження виступає основним смисловим стрижнем, місцем сили родини, яка емігрувала до Франції через переслідування воїнів УНР більшовицьким терором. Образ Дому представляє сконденсовану модель сприйняття власного минулого, місце зустрічі минулого і сучасного, місце у просторі, де родина почувається захищеною, зберігає традиції та власну ідентичність. Дім набуває у романі символічного значення – це сакральний зв’язок із предками. Атрибути цього зв’язку, предмети обереги родини – вишитий рушник на іконі, дідусевий перстень з вигравіруваним Тризубом – допомагають усвідомити українське коріння, відновити сакральний зв’язок, хоч в уяві повернутися до втраченого предками дому чи відновити зруйновану частину даху (пам’ять про родину). Повернення історичної справедливості, реабілітація незаконно засуджених, розкриття таємниць звільняє від страху та сорому своєї інакшості, допомагає емігрантам інтегруватися у суспільстві й гордитися своїм походженням. Авторка вибудовує сукупний образ Дому, який об’єднує теперішнє місце перебування родини, дім дитинства (спогади Наталі та «Лідина Книга»), а також уявний втрачений родинний дім, десь посеред безкраїх рівнин України (сон). У романі простежується образ дому-пам’яті, мрія повернутися до втраченого дому стає реальністю, адже не зважаючи на те, що все зруйновано, що нікого з рідних не залишилося в живих, визнання власної ідентичності допомагає відновити зв’язок з великим Домом, з втраченою Батьківщиною, віднайти власне коріння. Дім як простір спільних родинних спогадів сприяє усвідомленню власної ідентичності, без чого людина не може бути собою.