Проблеми утилізації відходів


З розвитком промисловості по випуску тари та упаковки, проблема побутових відходів почала стрімко зростати. 
Сміття залишається завжди, який би продукт чи технологію ви не використовували б – сміття з'явиться. І тоді виникає питання: що з ним робити? Звичайний мешканець України просто викине його у найближчий смітник і дуже скоро про те забуде. Він не знає, що у світі вже давно існують нові технології по переробці сміття в енергетичне паливо чи в інші предмети, що зможуть знадобитися в майбутньому для повторного використання. Прогресивний же українець розуміє, що майже всі відходи можна переробити і, мало того, що принести користь для стану екології, але й отримати при цьому прибуток! Так-так, у світі переробний бізнес є одним з найприбутковіших. І, якщо немає змоги добувати нафту чи вдало вести інший бізнес, можна заробляти на переробці!
Ясна річ, на сьогодні  кількість побутових твердих відходів набагато більша, ніж раніше. Як стверджує статистика, на кожного жителя  США щодня припадає понад 2 кг сміття. Не нижчі показники і в Європі, Японії. Та ж статистика фіксує щорічне наростання кількості  сміття на 10 відсотків на душу населення розвинених країн. В цілому у світі на сьогодні щорічно утворюється понад 400 млн. тонн твердих побутових відходів. А це вже екологічна біда! Адже разом зі сміттям в біосферу потрапляє біля 85 млн. тонн органічного вуглецю. Для порівняння: природне надходження вуглецю в грунти планети складає 40 млн. тонн в рік.
Вважається, що в середньому на одного жителя за рік накопичується
250 кг твердого сміття (у США - 715 кг, у Швеції - 480 кг, у Москві -270 кг). До складу твердих комунальних відходів входять: папір, картон (37%); кухонні відходи (30,6%); дерево (1,9%); шкіра і резина (0,5%); текстиль (5,4%); штучні органічні матеріали, головним чином, поліетилен (5,2%); кістки (1,1%); скло (3,7%); кераміка, камінь (0,8%) та інші (9,7%) (Додаток Г).

Що стосується України, то у  середньому мешканець великого міста щодня викидає його 1—2 кг. Підраховано: щорічно жителі України виробляють 11 млн. кубометрів побутових відходів, вони займають 260 тисяч гектарів — приблизно таку ж площу, як держава Люксембург. Україна посідає перше місце у світі за кількістю  сміття на душу населення, – повідомив 12 квітня під час прес-конференції у Львові на тему «Екологічна криза,  як загроза національній безпеці України. Результати соціологічних досліджень» голова Народної екологічної партії України Андрій Свинаренко.





       Сортування сміття

 Кількість накопичуваного  сміття постійно зростає. Нині на кожного жителя міста його припадає від 150 до 600 кг на рік. Найбільше сміття "виробляють" у США (520 кг на рік на одного громадянина), Норвегії, Іспанії, Швеції, Нідерландах (200-300 кг). У Москві та Києві – 300-320 кг. Для того, щоб у природному середовищі розкладався папір, необхідно від двох до десяти років, консервна бляшанка – понад 90 років, фільтр від сигарети – 100 років, поліетиленовий пакет – понад 200 років, пластмаса – 500 років, а скло – понад 1000 років.

Порятунок від сміття багато хто вбачає у будівництві сміттєспалювальних заводів. Але якщо й будувати, то сміттєпереробні. І насамперед потрібно облаштувати пункти сортування сміття.

Візьмемо для прикладу Швецію. Для жителів 288 комун Швеції стало досить звичною справою сортувати сміття вже вдома, під кухонною раковиною. Сім'я, яка мешкає в окремому будинку, платить половинний тариф за вивезення сміття, якщо підписує зобов'язання сортувати пластик, метал, скло і папір, і навіть компостувати органічні відходи. Шкідливі відходи виносять до спеціального червоного контейнера безпосередньо перед збиранням сміття. Сміття вивозять раз на два тижні машиною з автонавантажувачем. У багатоквартирних будинках до сміттєвих контейнерів викидають усе, крім того, що належить вміщувати в спеціальні ємності для металу, пластмаси тощо. Шкідливі відходи виносять на спеціальні екологічні станції, які можуть бути, наприклад, на бензоколонці. Тут розміщують контейнери зеленого і червоного кольорів для акумуляторів і батарейок. До контейнерів чи шаф світло-блакитного кольору викидають фотохімікати, залишки фарби, аерозольні балончики, використане машинне мастило, розчинники і люмінесцентні лампи. Старі газети забирають раз на тиждень. Їх складають у пакети і виставляють за двері. Подекуди встановлено спеціальні «газетозбірники». Алюмінієві банки повертаються до супермаркетів, за них там виплачують заставну вартість. Скло викидають до спеціальних контейнерів білого і зеленкуватого кольорів, відповідно, для прозорого і зеленого скла.  


Німеччина – чемпіон світу з утилізації та переробки сміття. Після різдвяних свят у сміттярів в Німеччині багато роботи. Контейнери з відходами стоять переповнені. Тим не менше, сміття прибирається суворо за графіком і поетапно. В Німеччині сміттєві контейнери, що стоять майже на кожному розі, різного кольору. У німецьких домогосподарок замість одного сміттєвого відра - відразу кілька, причому теж різного кольору.

Щодо України, то в нашій державі даний напрям на шляху до утилізації відходів лише розробляється та вводиться в дію лише у великих містах. В Україні наразі існує лише один сортувальний комплекс відходів – «ГрінКо». Наприклад, в місті Калуші розпочали сортування сміття – окремо папір, окремо пластикові пляшки, скло та інші відходи. Люди ще не звикли сортувати сміття у відповідних контейнерах, треба лише трохи часу, щоб люди звикли до цього.

Отже, Для жителів 288 комун Швеції стало досить звичною справою сортувати сміття вже вдома, під кухонною раковиною. Люди сортують відходи в контейнери зеленого і червоного кольорів, світло-блакитного кольору, білого і зеленкуватого кольорів. Німеччина – чемпіон світу з утилізації та переробки сміття, відходи прибираються суворо за графіком і поетапно. В Німеччині сміттєві контейнери, що стоять майже на кожному розі, різного кольору. У німецьких домогосподарок замість одного сміттєвого відра - відразу кілька, причому теж різного кольору. В нашій державі даний напрям утилізації відходів лише розробляється та вводиться в дію лише у великих містах. Україна має  лише один сортувальний комплекс – «ГрінКо».

                Спалювання

 

Світовий досвід свідчить, що безпечних сміттєспалювальних технологій не існує (Додаток К). Ніякі санітарно-захисні зони не зможуть захистити людей від масштабних токсичних викидів. Такий спосіб поводження з відходами завдає шкоди навколишньому середовищу і є економічно витратним. Весь світ прагне зменшувати кількість відходів, які постійно утворюються, якомога повніше переробляти їх і вже на стадії розробки нових товарів знати шляхи їх утилізації. До того ж, ні в одній соціально і економічно розвиненій країні не ведеться  спалювання «непідготовлених» відходів.

         Перший у світі сміттєспалювальний завод був побудований в 1874 році у місті Нотінгем (Англія). Згодом подібні заводи зводять у США, Німеччині та в інших розвинених країнах. Масове будівництво таких заводів припадає на XX століття. Рівень спалювання побутових відходів у різних країнах суттєво різниться. Так, із загальних обсягів ТПВ частка спалювання становить в Австрії, Італії, Франції, Німеччині від 20 до 40%; Бельгії, Швеції — 48–50%, Японії — 70%; Данії, Швейцарії — 80%; Англії та США — 14%; Україні, Росії — 2%.

У Парижі, наприклад, працюють 11 сміттєспалювальних заводів. Лондонський завод потужністю 420 тисяч тонн ТПВ на рік розташований у двох кілометрах від історичного центру міста. А в невеликій за площею, проте густонаселеній Японії лише в Токіо діють 22 заводи. У Канаді працюють 17 сміттєспалювальних заводів, у США — 168, в Японії — 1900, у Франції — 170, у Швейцарії та Англії — по 30, у Німеччині — 73, в Італії — 94, у Данії — 38.

Експерти зазначають, що ТПВ — реальна альтернатива паливним ресурсам. «Щороку центри з утилізації енергії відходів дозволяють Європі економити мільярди літрів нафти та газу: 1 тонна відходів дорівнює 200 літрам дизельного палива», — наголошує представник французької компанії CNIM Майя Левіна.


В Україні процес спалювання сміття ускладнюється тим, що відходи, перед відправкою на завод, заздалегідь не сортуються. Це значно підвищує ступінь небезпеки для здоров'я населення, адже при спалюванні несортованих побутових відходів в повітря потрапляють канцерогенні поліароматичні з'єднання (бензапирен), важкі метали (ртуть, кадмій, свинець), броміни і ще декілька тисяч небезпечних речовин, токсичні властивості яких недостатньо вивчені. Але серед всіх речовин, що виділяються при спалюванні, найбільшу небезпеку представляють діоксини.

Отже, спалювання сміття – це небезпечна технологія позбавлення від сміття.  Світовий досвід свідчить, що безпечних сміттєспалювальних технологій не існує. Ніякі санітарно-захисні зони не зможуть захистити людей від масштабних токсичних викидів, але експерти зазначають, що ТПВ — реальна альтернатива паливним ресурсам. Щороку центри з утилізації енергії відходів дозволяють Європі економити мільярди літрів нафти та газу: 1 тонна відходів дорівнює 200 літрам дизельного палива.

Коментарі